Фільм для сімейного перегляду "Хатіко" (Hachiko: A dog's Story) розповідає про те, як одна симпатична собачка полюбила героя Річарда Гіра настільки, що кожен день проводжала його на електричку до роботи, а ввечері неухильно зустрічала на станції. Екзотичне ім'я тварини пояснюється японським походженням історії про самовіддану одного людини
, що йде своїм корінням в початок 1930-х років, коли в Японії була вкрай популярна історія про токійській собаки породи акіта-іну, дев'ять років дожидавшейся на одному місці свого господаря, університетського професора, який на роботі помер від інфаркту. Ще за життя Хатіко, який став в деякому роді національним героєм і символом відданості, були встановлені три бронзові статуї, а японські кінематографісти зайнялися їм у 1987 році, знявши блокбастер "Історія Хатіко" (Hachiko Monogatari).
Виходить зараз у наш прокат американський ремейк належить режисерові Лассе Хальстрему, пригласившему на головну людську роль Річарда Гіра, який, розплакавшись над сценарієм, вирішив не тільки зіграти головну роль, але і стати одним з продюсерів. На думку режисера, головна проблема при роботі над "Хатіко" полягала в тому, щоб "не впасти занадто глибоко в сентиментальність, тому що ця небезпека спочатку закладена в самій історії". Це, однак, не єдина проблема історії, в якій драматургічно особливо не розгуляєшся, тому що вона розпадається на дві частини: у першій песик знаходить собі господаря і любить його, а в другій просто сидить і чекає, і обидва ці стани розцвітити захоплюючими подіями або хоча б живими розмовами, не дуже зрозуміло. В американському варіанті герою Річарда Гіра доведеться подолати невеликі розбіжності з дружиною (Джоан Аллен), яка напередодні донькіної весілля передчуває нове життя без всяких турбот, у тому числі і що стосуються принесеного з вокзалу загубився цуценя, але, умилившись тим, як чоловік грається з песиком, дружина сжаливается і дозволяє залишити тварину. За культурологічну частина відповідає кращий друг героя (Кері-Хіроюкі Тагава), теж професор, транслює легке східне зарозумілість по відношенню до примітивної у своєму раціоналізмі американській культурі: "Ти американець, а собака у тебе — японець. Він не буде приносити господареві апорт просто так, заради забави. Він взагалі нічого не стане робити тільки заради того, щоб комусь сподобатися". Зате вже якщо акіта когось полюбив і сів чекати, то тут його бульдозером не сдвинешь. Втім, ні в японській, ні тим більше в американській кіноверсії поселився на вокзалі собаці нічого не загрожує — місцеві жителі цілодобово годують його свіжими хот-догами, а начальник вокзалу подумує, чи не відкрити Хатіко рахунок у банку для вступників звідусіль пожертвувань. Загалом, ніяких жахів, які чекали осиротілого сетера в радянському фільмі "Білий Бім, чорне вухо", не доведеться пережити збожеволілої від горя американської собачку, та здати її на шкуродерню нікому не прийде в голову, так що на "Хатіко" спокійно можна повести навіть дуже вразливих діточок — поридати вони трошки порыдают, але віру в людство остаточно не втратять.
